Антени на чужих дахах

Коробочка на балконі

Кожен пасажирський літак двічі на секунду повідомляє, де він, на якій висоті й з якою швидкістю летить, а також свій позивний і код, що належить тільки цьому борту. Сигнал називається ADS-B, передається на 1090 МГц, і з 2020 року пасажирські літаки в Європі та США зобов’язані його мати. Він не шифрований, і щоб його слухати, дозвіл не потрібен. Його ловить приймач завбільшки з флешку з антеною на балконі.

Що він почує, вирішує кривизна Землі. Радіохвилі йдуть по прямій, тож літак на крейсерській висоті десять кілометрів видно приблизно за чотириста кілометрів, а той, що кружляє просто над аеродромом, зникає за обрієм уже за кілька десятків. Пагорб, багатоповерхівка чи димар вирізають з огляду клин, тому зона прийому жодної станції не коло, а неправильна фігура.

Тому map.flights тримається на людях, які мають таку коробочку вдома й надсилають дані й нам. Хто збирає першу станцію, не має під рукою ні монітора, ні клавіатури: записує картку, вмикає коробочку й сканує телефоном QR-код. Станція сама піднімає свою Wi-Fi, власник тицяє місце антени на карті — і за кілька секунд бачить, що вона ловить, навіть без облікового запису.

Коли щось не так, станція каже про це сама: слабкий блок живлення, приймач, який уже зайняла інша програма. Профіль станції публічний, але без адреси. Назовні йде тільки груба клітинка карти й країна.

За одну ніч

До початку вересня мережа росла на кілька станцій на день. А між 6 і 7 вересня кількість станцій стрибнула з 66 до 111.

28 вересня їх було 170 у 24 країнах на шести континентах. Типова станція чує літаки приблизно на 370 кілометрів — майже так далеко, як дозволяє кривизна Землі.

У США частина станцій слухає ще й другу частоту. Малі літаки, що літають там низько, можуть замість 1090 передавати позицію на 978 МГц, і хто додасть другий приймач, побачить у профілі, скільки їх зловив. Ми рахуємо їх окремо, бо нуль у профілі мусить означати, що ми дивилися й нічого не знайшли, а не що ми не дивилися.

Приймачів більше, ніж показує рейтинг

Хто в adsb.im поставить позначку map.flights, починає надсилати дані одразу, і багато хто до реєстрації станції так і не доходить. Такі приймачі не мають ні назви, ні профілю, і в рейтингу їх немає. Увечері 28 вересня в один момент їх було підключено 239, а зареєстрованих станцій тим самим шляхом у ту саму мить — 147.

Багато станцій при цьому живлять кілька мереж одночасно, і нам це не заважає. Дані належать тому, хто їх ловить, і одна антена може допомагати стільком картам, скільком захоче її власник.

Звичайна станція дає кілька сотень тисяч позицій на день, найзавантаженіша — майже дев’ять мільйонів. У байтах це скромно: зазвичай десятки мегабайтів на день, у найзавантаженіших станцій у щільному русі — трохи більше гігабайта.

На карту мережі потрапляє й анонімний приймач, якщо він допомагає обчислювати позицію літаків, які самі мовчать. Ми малюємо його блідішим кольором, лише з точністю до клітинки 25 кілометрів, і не приписуємо йому ні дальності, ні рейтингу, бо ніколи їх не вимірювали.

Рекорд, якого не було

У вересні одна станція біля Праги раптом дотягнулася на 822 кілометри. Кращої антени в неї не виросло. Вона почула літак, якому хтось глушив супутникову навігацію, і той передавав позицію далеко над Україною.

Але літак видав себе сам: він дав знати, що цій позиції й сам не довіряє. Відтоді позиція, якій не довіряє сам літак, до дальності станції не зараховується. До кількості почутих літаків і далі зараховується кожна. Почути станція його справді почула — несправжньою була лише відстань.

Понад половину позицій із власної мережі нам надсилають люди, яких ми не знаємо навіть на ім’я.